Історія району

Район розташований у Центрально-лісостеповій підвищеній агрогрунтовій провінції у межах Придніпровської височини. Поверхня — підвищена платоподібна рівнина, розчленована річковими долинами, мережею ярів та балок у при­дніпровській частині.

Водні багатства району представлені Канівським водосховищем на Дніпрі (північна межа району) із затокою у колишній Ходорівській балці і річкою Росавою з притоками і ставками на ній (водозбірний басейн Дніпра). Головна водна артерія району — притока Росі річка Росава, яка бере початок вище с. Слобода Кагарлицького району і впадає в Рось біля с. Межиріч Канівського району. За­гальна довжина річки близько 42 км. Крім того, територією району течуть річ­ки Шевелуха (бере початок біля с. Македони і впадає в річку Росаву поблизу с. Маслівка), Мокра Бутеня (бере початок у Пудових ярах неподалік від с. Михайлівка Боїуславського району і впадає у Росаву у центрі Миронівки), річка По­тік (бере початок на землях с. Яблунівка Кагарлицького району і впадає в Росаву біля с. Козин).

Район належить до недостатньо вологої, теплої агрокліматичної зони. Ко­рисні копалини — будівельні піски, глини та граніти, підземні води (с. Козин та с. Салів), джерела лікувальних мінеральних радонових вод (найбільше — миронівське, а також біля сіл Владиславка, Карапиші, Пустовіти, Росава, Юхни), торф’яні лікувальні грязі (біля с. Росава). Переважають глибокі чорноземи різ­них типів. Понад 68% території розорано. Площа лісів та лісонасаджень понад 10 тис. гектарів (дуб, граб, осика, вільха, клен, береза, сосна). На схилах балок збереглися ділянки лугових степів. На території району є два лісові господарства: Миронівське держагролісництво; Маслівське агролісництво, яке відноситься до Ржищівської лісомеліоративної станції.

Територія Надросся заселялася з прадавніх часів, ще за доби неоліту — ново­го кам’яного віку, в межах УІ-ІУ тисячоліть до н. е. Найбільш відомою культурою енеолітичної доби стала трипільська (від назви с. Трипілля, де велися археоло­гічні розкопки). Науковці довели, що трипільська культура, яка існувала на те­риторії сучасних України, Молдови, Румунії, належить до найдавніших світових цивілізацій і є колискою загальноєвропейської, а, можливо, і загальнолюдської культури. Сьогодні навіть ведеться дискусія: Трипільська культура є культурою чи окремою цивілізацією. Так колосально оцінюється її внесок у розвиток люд­ства. На території Миронівського району розкопано стоянку людини часів три­пільської культури (УІ-ІУ тис. до н. е.), кургани бронзового віку (II тис. до н. е.).

Розкопки курганів свідчать про те, що у другій половині III тисячоліття до н. е. на територію, яку заселяли землеробські племена трипільської культури, вторглися скотарські і землеробські племена, що прийшли з півдня України — Причорномор’я. Асиміляція цих племен з корінним населенням призвела до створення своєрідної культури на правому березі Дніпра, названої Середньодніпровською. Носії цієї культури, які займались скотарством і землеробством, на початку II тисячоліття до н. е. розселилися на значні території теперішніх Чер­каської, Київської, Чернігівської областей України, Білорусі, Смоленської і Брян­ ської областей Росії. У другій половині II тисячоліття до н. е. відбувається перехід до міді і бронзи.

Епоху бронзи змінив у І тисячолітті до н. е. залізний вік. В його ранньому періо­ді на арену світової історії виходять такі племена і народності, як кіммерійці, скіфи, сармати. Але в історії не було такого, що одні племена відходили, а на їхнє місце приходили зовсім інші. Відхід, прихід, спілкування, асиміляція племен — процеси одночасні та безперервні.

УIX—VIII ст. до н. е. південні степи України населяли кіммерійці, основним за­няттям яких було розведення, випасання тварин, переважно коней. Кіммерійців ви­тіснили скіфи, що зайняли великі території, в тому числі Середнього Наддніпров’я (VII—III ст. до н. е.). Вони розподілялись на кочівників і орачів. Скіфи розселялись у південні степи, налагоджували торговельні стосунки з грецькими колоніями чор­номорського узбережжя, що залишило свій слід у культурі скіфів.

Учені знаходять чимало спільного в обрисах життя трипільців, кіммерійців, скіфів, а також антів, ранніх слов’ян. За твердженням ряду науковців, є чимало еле­ментів неперервності етнокультурних процесів в Україні, зокрема в Надроссі, по­чинаючи з глибокої давнини.

На території Надросся господарювали скіфи-орачі, яких вважають безпосе­редніми предками історичних східних слов’ян. Цілком ймовірно, що на територію поселення скіфів-орачів робили набіги і племена скіфів-завойовників. Свідками цього є кургани, поховання, окремі знахідки скіфського часу, досліджені на терито­рії Обухівського, Кагарлицького, Миронівського районів. У нашому районі — в Зеленьках, Ромашках, Росаві, Владиславці, Тулинцях, Ходорові, Шандрі, Піях, Македонах, Кип’ячці. На території району виявлено глиняний посуд, бронзове дзеркало скіфського часу (VII—III ст. до н. е.), грецький посуд, монети УІ-ІУ ст. до н. е.

Кургани на території Миронівщини, як і всієї Київщини, існували з незапам’ят­них часів — доби міді, бронзи, скіфської, сарматської, черняхівської культур III— IV ст. н. е. (від назви с. Черняхів Кагарлицького району), періоду Київської Русі, кочівницькі. Найстаріші кургани є ровесниками єгипетських пірамід. Найбільше курганів на території Білоцерківського, Миронівського, Переяслав-Хмельницького районів, де тільки на державному обліку їх понад сім десятків.

Історична довідка

Незалежно від віку, професії, національності-22 червня подумки перенесе тебе в грізне воєнне ліхоліття, спогади про яке народжують у кожного почуття гордості за Велику Перемогу і водночас гіркоту від великих людських втрат.

Двічі прокотилася Велика Вітчизняна війна вогневим смерчем по Україні. Спопеляючою блискавицею пронизала серця і душі, опалила кожну родину, сім’ю та оселю, кожне життя.

Її гірка правда ніколи не полишить нас. Саме тому війна і досі не закінчилась для багатьох. Хто пережив її-не забуде довіку.

З перших днів війни були мобілізовані з району (населення якого складало 55 тисяч) для служби в Армію чоловіки віком від 18 до 55 років. Залишилися старі, жинки і діти.

Бойові дії на території району починаються 22 липня 1941 року та підкочується фронт, точаться жорстокі бої. Ворог рветься до Дніпра, до канівських переправ. Бої ведуть 199-та, 227-ма стрілецьки, 12-та танкова, 14-та кавалерійська дивізії.

Із-за Дніпра підходить бронепоїзд № 56 та нова 34-та кавалерійська дивізія під командою полковника A.A. Гречко.

Але сили нерівні, 6 серпня фашистські війська займають Миронівку, перестає діяти канівський плацдарм. Більше 900 днів настає фашистська окупація.

В районі Заготзерно створюють концтабір для військовополонених.

З весни 1942 року примусово на каторжні роботи вивозять в Німеччину працездатне населення. За період окупації з району вивезено-3712 чол., більшість яких за роки війни там і загинули.

Починаються масові репресії, розстріли мирного населення, облави під час яких загинуло 597 чоловік.

Наказом Гітлера від 25 червня 1941 року вся повнота влади на окупованій території передавалась командуванню вермахта. Він сказав своєму солдату: “У тебя немає серця і нервів, вбивай кожного, не зупиняйся, якщо перед тобою старий або жинка, дівчина чи хлопчик.

Убиваючи, тим самим рятуєм себе від загибелі, забезпечивши майбутнє своїй сім’ї і прославившись у віках.

З перших днів окупації проводився масовий геноцид, тобто організоване і послідовне знищення мирних громадян.

Фізично знищуючи цивільне населення, обезлюднюючи загарбані території, окупанти наполегливо реалізовували заздалегідь поставлену мету-цілковито колонізувати захоплені Українські землі.

Гауляйтер Е. Кох сказав:”Немає ніякої України. Землі України мають бути розділені між солдатами – переможцямй”. На місце українців мали переселитися 25 млн. німців, румин, угорців.

З 22 вересня 1943 року з Букринського плацдарму починається визволення правобережної України і міста Києва.

На плацдармі 30 вересня, розмір якого по фронту 11 км і в глубину-6 км, було зосереджено три армії: 27-а. 40-ва та 3-я танкові армії.

Але наступ не вдається. Величезні втрати понесли наші війська. В братських могилах Букрина, Ходорова і других селах поховано тисячі бійців.

Після звільнення Києва із Лютіжського плацдарму, тільки 3 січня 1944 року починається звільнення нашого району, в якому приймають участь бійці 54-го укріпрайону та 206-ї стрілецької дивізії.

З 1 січня визволено Миронівку, а 5 лютого повністю район.

У 37 братських могилах району поховано 5786 бійців. На фронтах загинуло 5228 жителів району.

Для нашого народу війна мала справедливий, визвольний характер.

Розпочавшись 22 червня 1941 року раптовим нападом, вона завершилась в 1945 році цілковитим розгромом ворожих військ і підписанням актів про беззастережну капітуляцію.

Закінчення другої світової війни поразкою сил зла й агресії стало найважливішою, знаковою подією XX століття.